ЯК ДЕРЖАВНА СИСТЕМА «КРИШУВАЛА» ПОВІЙ НА ВІННИЧЧИНІ (16+)

«Місто над Бугом», «Перлина Поділля», «Квітуча Красуня» – все це місто Вінниця! 2013-го Вінниця посіла перше місце в рейтингу "Найкращі міста для життя в Україні" за версією журналу ФОКУС. І сьогодні ми пропонуємо вам зазирнути в саме її серце, та пізнати всі її таємниці! Сокровенна Вінниця та найдавніша професія. Ласкаво просимо, вперед: у минуле, пише сайт  vlasno.info

Колись, ще у ті часи коли люди поклонялись "божествам", жінки, що були жрицями у храмах, дарували паломникам, особливо іноземцям, своє кохання. Вважалось, що це був дар богів. Чоловіки натомість лишали дари (прикраси, коштовності, хутра). З тих часів і посьогодні існують "Жриці кохання". Минуло не одне століття, змінилося суспільство і культура поведінки. Змінилися і функції "Жриць кохання". Якими ж були повії і їх життя у нашому місті?

Зароджується місто в ХIV столітті Литовським князем Ольгардом. З того часу місто росло, змінювалась влада та порядок. З 1793 -го Вінниця входить до складу Російської імперії. Історія Вінницької проституції стародавня, але документально вона зафіксована лише з 18 століття. Для будинків терпимості існували свої критерії стандарти та правила роботи. Подільсько-губернське керівництво ще у 1871 видавало своєрідну посадову інструкцію для будинків терпимості. Вона мала назву "Правила для утримання публічних будинків і жінок, які займаються розпустою".
Якщо спати з клієнтом дівчата мали право лише у борделі, то знайомитись деінде. Була "нічна еліта" і в нашому місті. Вони виходили на полювання до ресторацій "Савой" та "Подолье". Відзначились повії навіть на сторінках світової історії.

Своєрідним інтимним життям жила не лише Подільська губернія. Практично усі міста тодішньої України відзначалися будинками терпимості. У Львові, приміром, вони називалися "Лупанарії". В Одесі був провулок "Білих простирадл". Починаючи з 16-століття, як у кожному великому місті, публічні будинки були справою необхідною та прибутковою. В певні періоди такі заклади сплачували податки. Вони не афішувалися, але про них всім добре було відомо.

Доволі жорстоко питання проституції постало у 1942 році, коли німці прийшли на ставку Вервольф. Як відомо, німецькі війська везли за собою не лише польову кухню а й публічні будинки. Та з приходом німецьких військ кількість повій зросла. Були й так звані "Малини", одна з них знаходилась на вулиці Шмідта. В одній із хаток, пані приймала ворожих солдат та продавала їм дівчат і самогон. На бутлі самогону вимінювалися й полонені, яких мали вивозити у потягах до Німеччини.

Сьогодні популярний вислів про те, що у СРСР сексу не було: лише чисте радянське кохання. "Кремль запалює червоний ліхтар" під таким заголовком у найскандальнішій мюнхенській газеті "Абендайтунг" в листопраді 1989 року було опубліковане інтерв'ю з ленінградським письменником Володимиром Куніним, автором "Інтердівчини". Він пролив світло на те, як система стає сутенером. Хоча нині не таємниця, що система не лише кришувала цей бізнес, але й мала цілий університет по підготовці шпигунських повій.

Диско клуб "Топаз", зараз на цьому місті знаходиться нічний клуб "Метро". У 90-ті саме сюди злітались нічні метелики. В сучасному готелі "Південний Буг", на той час модному готелі "Україна", також перебували дівчата за викликом. Колись тут зупинялась сама Алла Пугачова. Відтоді це місце стало елітним та дорогим закладом, де повії не прижились. Згадуючи 90-ті роки, варто згадати Олега Петлюру — найвідомішого сутенера, який мав великий вплив у кримінальному світі.

"Міленіум", початок розвитку технічного прогресу. У місцевих газетах все частіше можна побачити оголошення інтимного характеру. З'явились мобільні телефони та перші інтернет чати. З нічних клубів та готелей дівчата все частіше переходили працювати до саун.
Сьогодні не лише дівчата, але й хлопці активно рекламують себе в інтернеті. Технічний прогрес запалив "Червоний Ліхтар", треба лише прогуглити потрібну тему і до ваших послуг жриці кохання на будь-який смак. Поки Верховна Рада думає, чи легалізовувати проституцію, можливо спитати суспільство чи готове воно до такого рішучого кроку та змін на ринку праці.

Маємо надію, що наш проєкт відкрив для Вас багато нового та цікавого з життя нашого міста.Чекайте на нові розслідування і ми розкажемо Вам ще більше таємниць Вінниці. Бережіть Себе! До нових зустрічей. )))


Режисура, монтаж: Олена Мортко, оператор: Дмитро Тищенко, фото з Державного архіву Вінницької області