Вінничани шукають громадянське суспільство у… Фейсбуці

Здається, після другого Майдану в Україні є усі можливості для розвитку громадянського суспільства. І дійсно, умови є, а от розвитку немає. 

І мова не йде про чисельні громадські організації, яких на Вінниччині зареєстровано майже тисячу (точніше – 998). Тут сталася така річ, що кількість не перейшла у якість. Більша частина з цих організацій створена і діє на мікроскопічному рівні. А то й взагалі, створена під одну акцію, реалізацію одного проекту. Це не погано. Але зовсім не достатньо для вінничан, які після Майдану повірили в те, що до їхньої думки хтось дослухається, що їхні бажання і сподівання можуть на щось впливати. 

Тож, вінничани хочуть, щоб до їх думки прислухалася і з нею рахувалася влада, а сама ж влада не може це зробити. І не тому, що у владі сидять дуже погані «дяді і тьоті», а тому що, модель місцевої влади не змінилася і навіть не оновлювалася з радянських часів. І ця модель «не заточена» для спілкування з простими громадянами. Це не її опції. А всі позитивні приклади налагодження діалогу – виключення з правил. 

Але не будемо про сумне.

Тож, вінничанам стало мало такого діалогу «двох глухих». І вони вирішили податися… у еміграцію. Внутрішню. І знайшли й місце такої еміграції. Ним став Facebook. 

Тепер докладно і по порядку. 

До 2012 року у цій мережі (мережі ВК і «Одноклассники» не розглядаються) кількість відкритих груп пов’язаних з Вінницею була настільки мала, що їх можна було перелічити на пальцях однієї руки. 

Та й вінничани, зареєстровані у цій мережі не прагнули вивертати назовні свою душу, а перепощували котиків, посилання на різноманітні статті (від плетіння макраме, до рибалки), публікували фото. Одним словом, жили у мережі життям, яким жила вся Україна. 

Одна з найстаріших суто вінницьких груп - "Русский чай 80-90". Переглядаючи публікації в ній групі, можна зрозуміти, чим тоді жили пересічні вінничани.

Але ситуація змінилася напередодні виборів 2012 року. Власне, до зміни ситуації підштовхнула влада своїм «кнопкодавством», «тушками» тощо. І вінничани почали подавати свій голос. Спочатку тихо, а потім – все впевненіше. 

Одним з перших активних виявів незгоди вінничан з владою, стала реакція на спробу прикрити сайт  ex.ua та інші файлообмінники. Але тут вінничани, що протестували проти цього, виступили в русі загальних тенденцій. У цьому ж тренді вони і залишаються.

«Вінницькицй Фейсбук» пам’ятає багато цікавого. Наприклад, навалу «юлеботів» під час процесу над Тимошенко, опуси на політичні та навколо політичні теми «Вінничанки». Пам’ятає він і створення перших груп. Власне, це була спроба об’єднатися за певними ознаками.  Об’єднатися знайомим і незнайомим людям задля досягнення якихось цілей. 
Першою ефективною групою, яка досягла практичного результату стала «Врятуємо Лісопарк». Саме завдяки її учасникам та іншим діям, вдалося не допустити вирубки частини Лісопарку.   

З 2012 року у мережі стали з’являтися перші  вінницькі групи. І вінничани, плюнувши на попередження різноманітних «психологів» і «лікарів» про залежність людини від мережі, кинулися масово реєструватися у  Facebook. А зареєструвавшись, почали шукати однодумців. Створювати групи за інтересами, розміщувати там інформацію. А там де виборці, там і політики. І у Facebook з’явилися, або активізувалися політики. Спочатку тодішні опозиціонери, потім – і влада. 

Тут варто пригадати дискусії у групі і поза нею, щодо необхідності встановлення пам’ятника Т. Г.  Шевченку на Театральній площі. Саме у цих дискусіях і виявилися найактивніші прихильники/противники ідеї. Багато хто з них згодом проявив себе і у громадському житті. 

Масла у вогонь популярності цієї мережі у вінничан підлив спочатку Євромайдан, згодом і його фінальна фаза – Революція Гідності. Саме з цієї мережі, численних груп, що з’явилися тоді, можна було здобути більш-менш об’єктивну інформацію про настрої вінничан щодо влади Януковича. 

Саме з мережі тоді йшла інформація про щоденні і щотижневі акції протесту на Театральній у грудні 2014 року, про спроби збору «тітушок» для участі у  «антимайдані». У січні-лютому інформація у мережі стає ще більш концентрованою. З мережі тоді вінничани дізналися про виступ голови облради С. Татусяка на форумі у Харкові, де він засудив Майдан і підтримав владу. Багато в чому це й спонукало перший штурм ОДА і облради у січні 2014 року. Про нього вінничани теж дізналися здебільшого з Facebook. 

З мережі вінничани дізналися і про реакцію влади на штурм. Про висловлювання тодішнього губернатора Мовчана, що ніби то ОДА штурмували «люди не подільської зовнішності». Не просто дізналися, а й могли прокоментувати цей крилатий вислів (напевне, Мовчану досі гикається від спогадів про це). 
А у лютому 2014 року активність вінничан у групах і мережі зашкалювала. І знову вінничани відповідали загальноукраїнським тенденціям. 

Навесні у мережі з’явилася нова тенденція – допомога армії у війні на Донбасі. Тоді  у Facebook з’явилися чисельні групи волонтерів. 

Резюмуючи все, варто сказати, що зараз вінничани обговорюють у мережі всі важливі події у житті міста і області (історії з контрактами головних лікарів, різноманітні новації щодо облаштування міста, екологічні, соціальні, політичні питання). Одним словом, вінничани знайшли своє громадянське суспільство, свій простір дій і площадку для дискусій у Facebook.  
Життя у мережі перестало бути віртуальним, а стало продовженням повсякденного життя з його проблемами та радощами.
Доказом важливості цього є й такий факт: у мережі зареєструвався, і активно наповнює сторінку екс-мер Вінниці, екс-віце-прем’єр, нинішній спікер ВРУ Володимир Гройсман. До 2014 року він усіляко заперечував, що веде власну сторінку у будь-якій мережі. А Гройсман знає, що і навіщо робить…