Чого очікувати від декомунізації у Вінниці?

Безумовно, темою тижня, навіть, найближчих тижнів, аж до травневих свят, стане тема декомунізації. Позбутися радянського минулого і знищити всі згадки про нього минулого тижня вирішили народні депутати. Як це відбуватиметься у Вінниці, ми говоритимемо з експертами та вінничанами впродовж цього тижня. До дискусії можна долучатися на сторінках vn.presspoint.in.ua у соціальних мережах, або у коментарях під матеріалами.

Отже, як тільки в офіційному виданні ВР опублікують Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» (реєстраційний № 2558) - а це станеться лише після того, як Закон підпише Президент - в Україні буде заборонена комуністична та нацистська символіки, а ви більше не заспіваєте ані «Союза нерушимых», ані навіть сучасного гімну Росії (цікаво, а спортсменам як на змаганнях - не вмикати гімн на честь перемоги?). Жодної символіки, жодного виправдання минулого – все заборонено.

Хіба що футболка з Че Геварою дозволяється - адже режим Кастро на Кубі поки що діючий... А на діючі комунорежими іноземні Закон не розповсюджується.

Процес декомунізації, на відміну від процесу денацифікації – питання суперечливе. За роки панування радянської влади встигло вирости не одне покоління українців, які не уявляють іншу світоглядну модель, окрім «гомо совєтікус».

З іншої сторони, на останніх парламентських виборах найбільший за результатами волевиявлення населення результат серед ідеологічно лівих партій - у КПУ. Та й того результату не вистачило навіть для подолання прохідного бар’єра. Звичайно, можна казати про «Схід та Південь, які не брали участі у плебісциті», але тим не менш, результати виборів комуністи не стали оскаржувати у судах. А демократія є диктатурою більшості - отже, теоретично, декомунізація є вимогою більшості населення країни. Практично - невідомо. Але на те і існує інститут представництва, зокрема, депутати, щоб від імені більшості вирішувати подібні стратегічні питання.

Стосовно участі у голосуванні вінницьких депутатів, то тут без сюрпризів - жодного голосу «проти». Хіба що частина з представників Вінниччини або не голосувала, або була відсутня в той день у залі Верховної Ради.

Із задніх рядів - на першу парту

Тарханкут, Україна. Тут знаходиться монумент, до якого українським протестувальникам дістатися важче, ніж до київського. Погруддя Леніну розміщено в "підводному музеї", що біля кримського мису Тарханкут. Тут є ціла Алея лідерів – статуї колишніх радянських правителів, які стоять або лежать на підводних скелях.

Вінниччина до Євромайдану відверто пасла задніх у процесі декомунізації, принаймні у Центральній та Західній Україні. Взагалі, зараз важко називати певні цифри та робити порівняння, адже за систематизацію та упорядкування назв, пам’ятників в усіх селах, селищах та районах не брався досі ніхто.

Після оголошення незалежності радянські назви масово зникали на Західній Україні, Києві та найбільших містах центру та півночі країни. Промислові центри півдня та сходу ця хвиля зачепила менше.

У багатьох містечках та селищах західної та центральної України вулиці не перейменували, посилаючись на фінансову затратність процедури. Вже після подій на Євромайдані піднялась хвиля перейменувань вулиць на честь Небесної сотні, а після початку антитерористичної операції – загиблим бійцям АТО. Вона дійшла і до великих міст центру, півдня та сходу України, але масового явища не набула.

Рішення про зміну назв вулиць ухвалюють місцеві органи самоврядування, а в 2/3 з них ще з виборів 2010 року мали більшість сили, пов’язані з Партією регіонів.

Інститут національної пам’яті наводить дані, що за 2014 рік в Україні демонтували 504 пам’ятники Леніну. В країні залишається ще понад 1700 пам'ятників комуністичного лідера. Найбільше пам’ятників прибрали у Хмельницькій та Вінницькій областях. В кінці вересня один з найбільших пам'ятників Леніну знесли у Харкові.

«На момент розпаду Радянського Союзу в Україні було понад 5 500 пам’ятників Леніну, а зараз залишилося понад 1700», - розповідає співробітник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд.

Ситуація з радянською топонімікою в Україні майже така ж, як і з пам'ятниками.

Найкраще її ілюструє офіційний довідник контактів міських та районних рад, які зазвичай розташовані в центрі міста на головній вулиці. Цей ресурс доступний на сайті Верховної Ради та вважається найактуальнішим.

На Вінниччині з 33-х районних та міських рад - 21 розміщується на вулицях Леніна, Карла Маркса, Радянській або Ленінського комсомолу.

Дванадцять центральних вулиць, судячи з довідника, вже перейменовані. Чим далі на захід - пропорція збільшується на користь перейменувань, а на схід – на користь старих радянських назв.

Як і в ситуації з пам’ятниками Леніну, вулиці перейменовували у тій же хронологічній послідовності та на тих самих територіях.

Проте є важлива деталь – скинути пам’ятник майже нічого не коштує, а перейменувати вулицю – дороге задоволення.

У 2012 році журналісти з сайту texty.org.ua провели дослідження. Виявилося, що щонайменше 4,5 тисячі центральних вулиць українських міст і сіл досі носять ім'я Володимира Леніна. Тобто, через понад 20 років після розпаду Радянського Союзу вулиць, названих на честь тоталітарних лідерів чи радянської епохи загалом, у 20 разів більше, ніж пов'язаних із незалежністю.

Лідерами за кількістю радянських назв є Вінницька, Кіровоградська та Житомирська області, у яких ім'я Леніна носять багато сіл. "Незалежних" назв найбільше в західних областях, і не виявлено жодної - у Криму.

Загалом, центральні вулиці в Україні найчастіше мають такі назви: Леніна, Радянська, Миру, Жовтнева, Гагаріна, Перемоги, а також Центральна, Шевченка, Шкільна і Молодіжна. Вулиць Сталіна у центральних частина міст і сіл не виявилося.

«Процедурно змінити топонімічну назву, дійсно, це значні процедурні труднощі», - каже директор «Інституту міста» Олександр Сергієнко. Зміна назви вулиці тягне за собою не лише прикручування нових табличок на будинках, а й корективи усіх документів, карт, а також необхідність нового штампу у паспортах усіх людей, що проживають за тією адресою, і правки паперів установ, які там зареєстровані.

«Але людям треба пояснювати, що це необхідно - для того, аби зберегти в пам'яті оці злочини тоталітарного режиму, щоб ніколи такого не повторювалося у майбутньому, - вважає Олександр Сергієнко. - Топоніми, якими є назви вулиць, є дуже міцними в громадській свідомості. Тому, імовірно, що треба в першу чергу викинути ці назви».

З ним згоден і Володимир В’ятрович, один з тих, хто лобіював прийняття закону про декомунізацію: «Ми не просто увічнюємо злочинців, ми ще й виховуємо якусь шизофренію у наступних поколінь, які читають у підручних з історії про злочини Леніна, і разом з тим до школи йдуть вулицею Леніна. Тож я сподіваюся, що рано чи пізно це закінчиться, і Україна рухатиметься нормальним європейським шляхом, де таких вулиць немає вже давно».

Але не завжди ініціатива перейменування доречна для жителів. Як приклад - Київ. Там хотіли вулицю на честь комуністичного лідера переназвати на честь лідера УНР. Історик-києвознавець Михайло Кальницький погоджується, що ім'я Леніна, який навіть не бував у Києві, на його мапі невиправдане. Але запропонований підхід зміни назви з комуністичної на націоналістичну критикував: «Не дуже приємно, коли починають розгойдувати ось цей маятник з одного боку в інший. Тобто, якщо Ленін - це ультракомуністичний діяч, то треба, виходить, обов'язково взяти когось, скажімо, ультранаціоналістичного. Замість того, щоб пошукати щось таке, що б задовольнило усіх - і лівих, і правих». Як вдалі приклади в Києві вчений називає заміну перейменування вулиці Карла Маркса на Городецького, а комуністки Євгенії Бош - на художниці Катерини Білокур. «Зрештою, у місцевостях на околицях завжди є місцеві колоритні топоніми, які можна відродити, і це було б набагато цікавіше», - сказав Михайло Кальницький.

Журналіст Анатолій Бондаренко: «Одна дівчина написала нам, що в селі на Поділлі залишається вулиця Леніна - людини, яка організувала більшовицький переворот, що зрештою призвів до Голодомору, і тут само, біля цієї вулиці, занедбане кладовище часів Голодомору із горбками - навіть без хрестів».

Одвічні суперники

В ефірі одніє з радіостанцій нардеп-свободівець Юрій Левченко сказав, що закон про декомунізацію, який прийнято, став копією тих законопроектів, які пропонувала «Свобода» ще за часів існування фракції у ВР. І взагалі, за словами Левченка, прийняття зараз Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» (реєстраційний № 2558) - це популістський хід Кабміну, створений задля того, аби на деякий час відвернути увагу від неякісної політики Яценюка.

Керівник КПУ, яка 100% потрапляє під колеса Закону, Петро Симоненко написав Президенту України відкритий лист: «Згідно даного закону протиправним стане використання громадянами України свідоцтва про народження, дипломів про середню та вищу освіту, свідоцтва про шлюб, технічних паспортів на домоволодіння, інших документів, які видавалися в країні до 1991 року. Переважна більшість українських громадян, зокрема Ви, шановний Петре Олексійовичу, згідно знову проголосованого законопроекту з реєстраційним № 2558 можете бути визнані правопорушником й притягнуті до відповідальності за використання диплому про освіту з ознаками символіки комуністичного періоду, якою позначалися всі правовстановлюючі документи українських громадян до 1991 року. Аналогічно правопорушниками можуть бути визнані громадяни, які демонструють іншим особам сімейні фотографії з зображенням подій прийняття в піонери, в комсомол, в партію. Незаконним стане носіння Героями Радянського Союзу й Героями Соціалістичної Праці орденів та медалей, отриманих за значний внесок в захист та розбудову держави. Крамольним по законопроекту з реєстраційним № 2558 буде прославлення символів Перемоги Українського народу у Великій Вітчизняній війні тощо».

Дійсно, доки до кінця всі питання не врегульровані. і закон з правової точки зору - сирий та неготовий. Цікаво, що його співавтор, як і «закону про люстрацію» є Єгор Соболєв.

Працівник Секретаріату Омбудсмена, блогер Михайло Чаплига пише: «А знаєте, який прикол закладений з цими перейменуваннями вулиць і міст? За законом це має бути зроблено протягом півроку. Рахуємо. Півроку це що? Це якраз місцеві вибори. Що пов'язано з перейменуванням? Правильно - зміна документів, штемпелів в них... А це - списки виборців. Чехарда. Абсолютна. Це і зміна фокуса виборчої кампанії. Тепер ми не тільки про ЖКГ і тарифами поговоримо на місцевих виборах, а й про перейменування. Це до того часу буде як знущання».

Довідково:

У день укладення радянсько-німецького пакту "Молотова-Ріббентропа" 23 серпня встановлюється спеціальний день пам’яті жертв обох режимів.

За пропаганду символів режимів встановлюється однакове покарання у вигляді ув’язнення до п’яти років.

Пропагандою комуністичного та націонал-соціалістичного режимів вважатиметься публічне заперечення "злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років та нацистського режиму".

Пропагандою також вважатиметься виготовлення та поширення продукції, яка містить символіку комуністичного та нацистського режимів.

До символів комуністичного режиму зарахували герб, прапор та гімн СРСР, публічне виконання якого в Україні відтепер заборонене. Під заборону потрапляє і зображення поєднання серпа та молота.

Всі громадські та юридичні організації, які порушуватимуть закон, підлягатимуть зняттю з державної реєстрації. Це стосуватиметься і партій та засобів масової інформації.

Протягом півроку від ухвалення закону всі назви міст, вулиць й інша топоніміка, пов’язана з комуністичним режимом та його ідеологами, мають бути перейменовані місцевими органами влади.

До таких ідеологів зарахували осіб, які обіймали керівні посади, починаючи з посад секретаря районного комітету партії і вище.

Якщо місцева рада цього не зробить, то її голова зобов’язується зробити це своїм розпорядженням.

Це ж саме стосується і пам’ятників комуністичного і нацистського режимів, які мають бути демонтовані.

Перейменування може торкнутись тисяч назв вулиць і сотень районів та міст.

Вартість цієї процедури не вказана, лише передбачено, що державна реєстрація документів з новими адресами має бути безкоштовною.

Заборона не поширюватиметься "на використання символіки в експозиціях музеїв, тематичних виставках, наукових і навчальних посібниках, а також підручниках й матеріалах освітнього характеру".