Міфи та правда про Коліївщину: що приховують історичні джерела?

Історія Коліївщини досі залишається полем для дискусій: для когось це хаотичний селянський бунт, для інших — продовження визвольної боротьби козаків. Українські та польські історики по-різному трактують ці події, але один із небагатьох польських дослідників, хто наблизився до об’єктивної оцінки повстання, — Владислав Анджей Серчик. Його праця "Коліївщина" була вперше перекладена українською Євгеном Букетом і незабаром побачить світ.

Чому саме зараз варто повернутися до цієї теми? Які міфи досі побутують довкола повстання? Та що говорять історичні джерела про гайдамаків і їхню боротьбу? Про це ми поговоримо з автором перекладу. А придбати книгу після виходу у світ можна буде в РВВ книгарні.

Як змінилося сприйняття Коліївщини в історіографії за останні десятиліття? Чи стали українці і поляки ближчими у розумінні цих подій, чи конфліктні трактування зберігаються?

Українська історіографія загалом позитивно трактує Гайдамацький рух і Коліївщину. Її означували не тільки як найвищий етап повстання місцевого люду східних воєводств Речі Посполитої, яке мало соціальну спрямованість, але і як потужне революційне продовження визвольного руху українців у передмодерну добу світової історії. На цьому наголошували Михайло Максимович, Пантелеймон Куліш, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Яків Шульгин, Володимир Щербина, Михайло Грушевський, Іван Шпитковський, Іван Франко, Костянтин Широцький, Осип Гермайзе, Кость Гуслистий, Володимир Голобуцький, Іван Крип’якевич, Іван Гуржій, Петро Мірчук, Григорій Храбан, Віталій Кулаковський, Іван Бутич, Володимир Грабовецький, Валерій Степанков. У наш час цю історіографічну традицію на новітній методологічній та джерелознавчій основі продовжують Валерій Смолій, Юрій Мицик, Тарас Чухліб, Іван Синяк, Євген Луняк, Владислав Грибовський, Назар Лавріненко, Володимир Пришляк.

На жаль, сучасна польська історіографія, перебуваючи під впливом теорії соціального розбійництва британського історика Еріка Гобсбаума, розглядає Коліївщину виключно в негативному контексті, ставлячи в один ряд з подіями на Волині під час Другої світової війни. Значно ближчими до об’єктивного сприйняття цих подій були польські історики в ХХ столітті.

Зокрема, Антоній Подраза та Емануель Ростворовський відзначали, що Гайдамаччина за підтримки українського люду стала яскравим прикладом соціального і національного визволення, а отже, маркували цей рух не лише як соціальний, а й визвольний. Їх учень - Владислав Анджей Серчик - дотримувався аналогічних поглядів.

Які архівні знахідки стали для вас найціннішими під час роботи над перекладом книги? Чи є документи, які ще залишаються маловідомими або суперечать усталеним версіям подій?

Під час знайомства із цією та подібними фундаментальними науковими роботами завжди цікаві деталі - конкретні факти, які вдалося віднайти авторові. У книзі “Коліївщина” найцікавішими, на мою думку, є детальні описи замків в українських містечках, приклади участі євреїв у гайдамацьких загонах, оригінальне пояснення участі в повстанні Івана Ґонти і взагалі трактування дій повстанців. Звісно, наука на місці не стоїть. Про деякі документи Владиславу Анджею Серчику у 1960-х роках просто не було відомо, тому певні моменти і висновки автора довелося додатково коментувати, наводити більш сучасний погляд та новознайдену документальну аргументацію.

Чому польський історик Владислав Анджей Серчик так глибоко занурився в українську історію? Що його мотивувало досліджувати Коліївщину, і чи можна сказати, що його робота стала проривною для польської науки?

Думаю, цікавість до вивчення історії України пішла з родини. Мені не вдалося глибоко зануритися в його генеалогію - чи були в роду українці. Але я дізнався, що його дід - Юзеф Серчик (1867–1930) був депутатом Х каденції Галицького сейму, що працював з 1913 до 1914 року у Львові.

Коли історик Антоній Подраза запропонував Владиславу Анджею місце асистента на тодішній кафедрі історії народів СРСР Ягеллонського університету, Серчик почав займатися вивченням історії України Нового часу. Спершу захистив дисертацію на тему «Магнатське господарство в Подільському воєводстві в другій половині XVIII ст.», яка впритул привела його до теми Коліївщини. Вважаю, що книжка під назвою «Коліївщина», на підставі якої Серчику було присуджено ступінь габілітованого доктора в галузі новітньої історії Східної Європи, стала не просто проривною, а взагалі є найвищим досягненням польської науки в цій темі.

Які уроки Коліївщини можуть бути актуальними для українців сьогодні?Чи є паралелі між подіями XVIII століття і сучасною боротьбою України за незалежність?

Про Коліївщину — першу у світі національно-соціальну революцію, яка, на жаль, зазнала поразки, — опоненти гайдамаків, окупанти України, створили кілька стійких міфів, проти засилля яких доводиться боротися й сьогодні.

Вороги України намагалися й досі прагнуть нівелювати значення Коліївщини та інших визвольних потуг українців, ввести в оману майбутні покоління, змусити їх соромитися героїчного чину їхніх пращурів. Але на захист гайдамаків свого часу став геній Тараса Шевченка, який підніс їх чин, національно-визвольне повстання на рівень національної ідеї, вершиною якої є слова із «Заповіту»:

• Поховайте та вставайте,
• Кайдани порвіте
• І вражою злою кров’ю
• Волю окропіте.

Дотримуючись загальноприйнятих критеріїв справедливості, маємо визнати, що трактування повстання у позитивному світлі в середовищі українського народу є ознакою морально-політичного здоров’я української нації. Саме польський історик Анджей Серчик звернув увагу на важливу роль гайдамаків у формуванні сучасної української національної свідомості. Це факт, констатації якого нинішня історіографія часто уникає. Для Серчика гайдамацький рух і Коліївщина — це рубікон, остаточна відмова від польського панування. А нинішня російсько-українська війна — це також рубікон, остаточна відмова від панування російського.

Чи плануєте ви продовжувати тему гайдамацьких повстань у майбутніх дослідженнях? Можливо, є ідеї для нової книги або проекти, які ви вже розпочали?

Коліївщина залишається головною темою моїх наукових інтересів. Я написав книги-життєписи трьох лідерів цього повстання - Івана Чалого-Бондаренка, Микити Швачки та Семена Мусієнка-Неживого. Хочу написати подібні праці про Івана Ґонту та Максима Залізняка, щоб завершити цю серію. Також мрію про видання спільно з іншими дослідниками повного зібрання польських мемуарів про Коліївщину з українським перекладом, документів про Коліївщину з актових книг та мартирологу жертв повстання. Впевнений, що кожен із цих проєктів наблизить нас до істини.