Причини та механізми розвитку перикардиту

Серед захворювань серцево-судинної системи одним із серйозних станів є перикардит – запалення перикарда, тобто зовнішньої оболонки серця. Ця хвороба може мати гострий або хронічний перебіг і впливати на нормальну роботу серця. Запальний процес призводить до накопичення рідини в порожнині перикарда, що створює додатковий тиск на серце.

Основними причинами виникнення перикардиту є інфекційні агенти, зокрема віруси, бактерії або гриби. Часто захворювання може розвиватися як ускладнення після вірусних інфекцій, наприклад, грипу або COVID-19. Неінфекційні причини включають аутоімунні захворювання, такі як ревматоїдний артрит або вовчак, травми грудної клітки, ускладнення після хірургічних втручань, а також онкологічні процеси.

Запалення перикарда може виникати внаслідок порушення обміну речовин, наприклад, у разі хронічної ниркової недостатності або гіпотиреозу. Крім того, фактори ризику включають тривалий стрес, надмірне фізичне навантаження та прийом певних лікарських засобів, які можуть викликати реакцію організму.

Клінічні прояви та діагностика

Симптоми перикардиту можуть значно варіювати залежно від форми захворювання та ступеня ураження перикарда. Найчастішою ознакою є біль у грудях, який має характерний ріжучий або колючий характер і може посилюватися під час вдиху, кашлю або в положенні лежачи. Пацієнти часто відзначають полегшення болю в сидячому положенні або нахилі вперед. Іншими симптомами є задишка, лихоманка, слабкість та прискорене серцебиття.

Для діагностики перикардиту використовуються різні методи, які допомагають визначити ступінь запалення та наявність рідини в порожнині перикарда. Основними інструментальними методами є ехокардіографія, що дозволяє візуалізувати перикард і оцінити кількість ексудату, а також електрокардіографія (ЕКГ), яка може виявити зміни, характерні для запального процесу.

Комп’ютерна томографія (КТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) використовуються для детальнішого аналізу стану серця та прилеглих структур. Лабораторні дослідження крові допомагають виявити ознаки запалення, такі як підвищення рівня С-реактивного білка (СРБ) та лейкоцитоз. При підозрі на інфекційну природу захворювання проводяться мікробіологічні тести для ідентифікації збудника.

Лікування та профілактика

Ефективне лікування перикардиту залежить від причини, яка спричинила запалення. У випадках, коли захворювання має вірусну природу, основою терапії є підтримуючі заходи, спрямовані на зменшення симптомів. Призначаються протизапальні препарати, такі як нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), які допомагають зняти біль і зменшити запалення. У разі тяжкого перебігу можуть застосовуватися глюкокортикостероїди.

Якщо причина перикардиту є бактеріальною, необхідне призначення антибіотиків з урахуванням чутливості збудника. У разі грибкової інфекції використовуються протигрибкові препарати. При значному накопиченні рідини в порожнині перикарда може знадобитися проведення перикардіоцентезу – процедури, що дозволяє відвести зайву рідину та зменшити тиск на серце.

Профілактика перикардиту включає своєчасне лікування інфекційних захворювань, контроль аутоімунних процесів та уникнення травм грудної клітки. Важливим є підтримання здорового способу життя, регулярне обстеження серцево-судинної системи та контроль факторів ризику, таких як стрес і фізичне перевантаження. Завдяки ранній діагностиці та правильному лікуванню більшість випадків перикардиту мають сприятливий прогноз.