ВІДГУК на книгу «Епоха слави і надії» Євгенія Литвака

Книжковий ринок активно розвивається, з'являються нові канали збуту книжкової продукції, наприклад, інтернет-магазини, нові канали просування книг. Одним з майданчиків для просування книг в інтернеті є блоги.

Litwake "літературне пробудження" – це перехід від автор-письменник до автор-блогер, а читач книги становиться читачем-підписником.

Блоги розміщуються на різних інтернет-майданчиках, наприклад, в соціальних мережах або на спеціалізованих блог-платформах, тому відрізняються від традиційного щоденника загальнодоступністю і відкритістю. У блогах, як правило, розміщуються короткі записи, можлива наявність якогось виду мультимедіа (зображення, аудіозаписи, відео). Усі записи розташовані в хронологічному порядку, найчастіше з вказівкою дати публікації. Блогерами називають людей, що ведуть блог. Сукупність блогів називається блогосферою.

Розвиток інформаційних технологій в останні десятиліття зробив значний вплив на усі сфери людської діяльності. Я дивлюсь на книгу "Епоха слави і надії", як на цілий проект. Євгеній Литвак використовує свій блог як інструмент просування книги, а книгу використовує як контент для просування блогу.

20 років тому Біл Гейтс сказав "Контент – король". Сперечатися з ним ніхто не став, і ось відтоді маркетологи намагаються зібрати усі інгредієнти якісного і ефективного контенту.

На книгу "Епоха слави і надії" оформлені авторські права, але вона виставлена в інтернет безкоштовно і є контентом для ведення соціальних мереж самим автором – це викликає научний інтерес. Цей новий жанр і унікальний різновид інтернет літератури автор називає це litwake "літературним пробудженням".

Євгеній Литвак (автор) – унікальна особа зі своїми знаннями, досвідом, цінностями і переконаннями.

«Епоха слави і надії» (книга) – це спосіб вираження думок автора на велику аудиторію, можливість надихнути, мотивувати, змінити чиєсь життя або хоч би змусити замислитися про щось важливе.

Автор-блогер (сучасний письменник) – це частково публічна особа, адже, видаючи книгу, він почав отримувати зворотний зв'язок, відгуки, результати. Сучасний письменник не може залишитися в тіні. Ведення соціальних мереж і спілкування зі своєю аудиторією – це норма для автора-блогера. Автор-блогер – це лідер думки, фахівець, який регулярно створює контент для свого онлайн-ресурсу. Євгеній Литвак – це блогер, який детально розповідає про різні сфери свого життя, ділиться емоціями, особистими історіями і досвідом, враженнями, подорожами, важливими подіями, спілкуються зі своєю аудиторією. Він уміє утримувати увагу, створювати інтригу, показувати репродукції власних картин та обговорювати просування книги.

Актуальність litwake грунтована на тому факті, що зі швидким розвитком інтернет-технологій і пов'язаних з ними каналів поширення потреба в нових нестандартних рекламних інструментах зростає, а блоги як новий засіб спілкування стають з кожним роком усе більш популярним і перспективним засобом просування. Аудиторія блогу не обмежується читанням інформації, пропонованої традиційними ЗМІ. Блоги дають нову можливість, а саме отримання зворотного зв'язку від аудиторії.

Litwake promotion (просування) – це будь-яка форма дії, використання автором-блогером для інформації, рекомендації і нагадуванню людям про свою книгу, та вплив на суспільство.

Перспективним видом просування авторського контенту, що розвивається, нині є нативна реклама – персональні рекомендації.

Варто враховувати, що з розвитком інформаційно-комунікаційних Інтернет став платформою, де автори-блогери можуть безпосередньо взаємодіяти із споживачами своєї продукції читачами-підписниками. Завдяки Інтернету з'явився новий напрям - Litwake promotion, який включає ряд різних інструментів. При виборі набору інструментів для просування враховуються параметри цільової групи і активність на різних соціальних мережах.

Існує безліч видів реклами в Інтернеті: реклама на вебсайті компанії, баннерная реклама, електронна пошта, контекстна реклама, реклама на форумах, реклама в соціальних мережах. Зрозуміло, в умовах зростаючого попиту сама інтернет-реклама не стоїть на місці, оскільки нині використовуються нові способи просувань, а для авторів-блогерів основним каналом просування є соціальні мережі. Соціальні мережі сьогодні активно розвиваються, росте аудиторія користувачів.

У соціальних мережах представлені як сторінки простих користувачів, що персоналізуються, так і блоги, сторінки компаній, сторінки для прямих продажів через соціальні мережі. Тому важливо зрозуміти який вплив роблять соціальні мережі в просуванні товарів і послуг.

Поняття "Litwake" не піддається однозначному визначенню. З точки зору лінгвістики, це блог письменника розглядається як "літературне пробудження - публічний, загальнодоступний, відкритий, нелінійний, інтерактивний, динамічний, вільний доступ до авторського матеріалу, який створюється за участю автора-блогера і активних читачів-підписників". Виходячи з цього визначення можна підкреслити такі особливості блогу Litwake, як загальнодоступність, відкритість. У створенні нового жанру інтернет літератури беруть участь два суб'єкти: автор і читач.

Сучасний український письменник Євгеній Литвак зробив відкриття світового маштабу: на основі існуючого "Блогу" (англ. blog, від "web log", "мережевий журнал або щоденник подій") - він створив новий жанр мережевої літератури Litwake (англ. "Litrіca" література i "wake up" пробудження) чим дав для читачів вільний доступ до професійної авторської літератури, з дуже простою системою управління і можливістю зворотного зв'язку з читачами".

Багато видавців починають активно використати цей метод для просування своєї продукції. Нативна реклама проявляється на прикладі відгуку-рекомендації на прочитану книгу.

Створення творчих блогів дозволяють авторам презентувати свої твори, отримувати зворотний зв'язок в режимі онлайн, отримувати глядацькі коментарі. Тому блоги можуть створюватися з метою презентації своєї творчості, але це не обов'язково означає, що людина хоче стати популярним. Створення плану досягнення певної мети з'явилося на пізньому етапі розвитку мережевих щоденників, це можна зв'язати з популярністю цього формату спілкування, що з'явилася, з аудиторією.

У цю сферу з часом прийшли комерційні компанії, громадські організації. Отже, у блогів з'явилися і комерційні цілі (реклама, просування, продаж).

Просування авторської книги – важливий етап роботи видавництва над книгою. Існує безліч стратегій просування, сьогодні одним з найефективніших способів є інтернет-маркетинг, наприклад litwake. Незважаючи на різноманіття інструментів інтернет-маркетингу, просування через блоги має ряд переваг. Наприкладі книги автор книги "Епоха слави і надії" також є її ілюстратором. На сторінках книги знаходяться 13 репродукцій картин, що є єдиною у світі колекцією картин олією рептилоїдів. Так як книга знаходиться у вільному доступі, то кожен читач становиться учасником безкоштовної онлайн-виставки, що впливає на ціноутворення самих картин цієї колекції та наступних робіт автора.

Український феномен читання належить до фундаментальних досягнень культури України, його особлива роль у розвитку суспільства не викликає сумніву. Однак тих, хто вміє читати, стає більше, а читачів художньої літератури ­– менше. Класичні автори, якщо не брати до уваги програму читання школярів і студентів, ніколи не переважали в колі читання. Ставлення до класики завжди було чимось більш вагомим, ніж просто ставленням до творчості того чи іншого письменника, хоча б вже тому, що воно визначає культурну ідентичність. Проте останнім часом роль читання, особливо в такому його звичному розумінні, як читання класичної літератури і романів кращих сучасних письменників, знижується. Масове читання набуває іншої форми, все більше тяжіючи до тривіальної літератури, перетворюючись на засіб релаксації та втечі від реальності. Формули масової літератури сприяють створенню нескладних, але захоплюючих сюжетів, культивують у читачів віру в маленьке диво. Все це й призводить до того, що більшу частину книжкових прилавків займає популярна література, орієнтована на некваліфікованого читача з невибагливим смаком і переважно саме вона складає основу досугового читання.

У сучасній українській літературі є велика кількість неординарних, талановитих авторів, творчість яких, безумовно, впливає на хід історії і має право стати класикою літератури. На мою думку, одним із таких авторів елітарної літератури можна вважати Євгенія Литвака.

Елітарна література, а саме книга «Епоха слави і надії» розрахована на читача, який має певний рівень внутрішньої культури та освіти, орієнтується в літературному процесі, опанував літературознавчу термінологію. У цьому творі порушуються філософські та загальнолюдські проблеми, а також наявні широкі інтертекстуальні зв'язки.

У сучасному літературознавстві актуалізувався ціннісно-ієрархічний підхід до літературної творчості, відповідно до якого існує два типи літератури – елітарна та масова, що орієнтовані на культурні потреби різних категорій читачів. Для елітарної літератури характерна гібридизація жанрів, складність мовних засобів, філософська наповненість змісту та образів, цитування, колажування, інтелектуальна гра з читачами. Елітарна література передбачає конкретну читацьку аудиторію – вузьке коло реципієнтів, які здатні до осягнення змісту, розуміння алюзій та декодування складного лише для поверхового прочитання художнього твору, це читачі-співучасники з не меншою активністю інтелекту та уяви, як у автора. Глибина проникнення в такі твори найчастіше визначається рівнем знання інших художніх текстів, кваліфікований читач повинен уміти прочитати не тільки диктумний план (послідовність подій та їхнє тло), а й модусний – систему поглядів свідомостей автора і персонажів, що взаємодіють у тексті.

Цікаво, що не дивлячись на те, що книгу «Епоха слави і надії» називають «Сіквелом до Біблії» письменник позбавляє Ханоя можливості щось змінити у сучасному світі – він може тільки оголити вади людей, які повинні змінити свій світ самі.

Як завжди, при написанні відгуку про книгу, я ставлю собі питання, а про що, власне, ця книга, що хотів сказати автор? У «Епоха слави і надії» таке почуття, що йдеться про добро і зло. Добро, безумовно, втілює собою Дітар - добрий і всепрощаючий Спаситель, який вважає, що усі люди добрі і сам не таїть ні на кого зла. Його антипод, здавалося б, Сатана'ель. Але чи втілює він собою зло, ось в чому питання?

Так, в якомусь сенсі Сатана'ель – це, дійсно, антипод Дітара, тому що він якраз не вважає, що люди добрі, але ясно бачить в них егоїстичність, дріб'язковість і користолюбство, і карає їх за це найвитонченішими способами. Проте Сатана'ель навпаки допомагає тим, ким керують більше піднесені пориви, любов або творчість. Я тут маю на увазі Ханоя і Ануш, зрозуміло.

Був би він по-справжньому злим, він би хотів зруйнувати ці прекрасні почуття, пориви, але Сатана'ель їх підтримує, і це доводить, що в цьому персонажі є і позитивні сторони – благородство, повага до сильних і чистих почуттів, навіть в якомусь сенсі доброта і милосердя.

А що зараз? Я вважаю, що «Епоха слави і надії» у будь-якому випадку самий дивний і фантасмагоричний роман, який я читала, тут містицизм дуже химерним чином переплітається з реальністю і біблейськими мотивами. Причому «реальний світ» в цій книзі теж досить стилізований, і, швидше за все, дуже неповно відбиває той світ, який був тоді насправді. Дія відбувається в Індії 2000 років тому, але це нібито не та Індія, яка мала бути у той час.

Втім, можливо, автор не так вже і видозмінив тібетських ченців, врешті-решт, і тоді були такі як Кіан – чиновники крали, люди постійно брехали для своєї вигоди і прагнули тільки до зручного і ситого життя. І в цьому сенсі, можливо, життя вона і зараз така сама. До речі, Кіан і сам говорить, що Братерство тібетських ченців мало змінилося з його останнього візиту, який, ймовірно, був багато десятиліть назад.

До речі, я читала у відгуках, що Литвак нібито описав у образі Сатана'еля якраз Сталіна. Що письменник вважав цього керівника країни таким ось жорстоким і справедливим, і що він здійснював необхідне очищення світу від жадності і дріб'язковості. Мені ця думка здається цікавою, але трохи притягнутою за вуха. Можливо, мені просто внутрішньо не хочеться вірити в те, що знаменитий і улюблений мною письменник симпатизував історичній особі, що викликає у мене жах і відразу.

Але повернемося до роману. Що ж там все-таки зло? Я вважаю, що в «Епоха слави і надії» справжній антипод Дітару все-таки не благородний Сатана'ель, а боязкий Авраал, що діє по "букві" закону – Кодексу Братерства тібетських ченців, але не в силах щось зробити від серця. Зло – це коли люди щось роблять, прикриваючись папірцями, правилами, кодексами. Вони навіть можуть розуміти, що здійснюють непоправну шкоду, але нічого не міняють, боячись за свій добробут, життя або їм просто все одно. Не даремно Дітар говорить голові Братерства Авраалу, що тепер, коли згадають мене, то згадають і тебе. Саме ці двоє нероздільні. Дітар не говорить це Сатана'елю, тому що Сатана'ель має владу, поки є людські гріхи, а зовсім не навпаки.

Що стосується Агіаса і Надіши, то мені ці два персонажі здалися малоцікавими. Можливо, я щось упустила або не зрозуміла, але у мене таке почуття, що ці герої дуже поверхневі, а їх любов у мене не викликала великого співчуття. Детально не пояснюватиму, чому, тому що це буде спойлером. Але якщо коротко, то мені здається, що вони могли б бути щасливими, якби захотіли, але просто не дуже-то хотіли.

Звичайно ж я рекомендую роман «Епоха слави і надії», як його можна не рекомендувати? Я щиро вважаю, що це один з найвидатніших романів української літератури, хоч би із-за його нестандартності і незвичності. Мені здається, такого твору, як «Епоха слави і надії» більше немає, воно одно у своєму роді.

Основна ідея, яка сколихнула мої почуття – любов. Любов всепоглинаюча і спопеляюча. Тут можна побачити і щастя і драму. Читати любовні моменти було дуже захоплююче, але історичні глави теж заслуговують на увагу, оскільки вони відкривають нам світ людської душі і мук вибору. А взагалі, роман «Епоха слави і надії» просто переповнений крилатими цитатами і фразами, які приємно перечитувати і згадувати. Роман перевертає душу, проводить паралелі з твоїм світовідчуттям, дає грунт для роздумів і відпочинок свідомості.

У цьому романі дуже багато героїв, і долі їх переплітаються цікавим чином. Мова оповідання мені не здалася складною, але все-таки зустрічаються там досить довгі абзаци, суть, яких уловлюєш не відразу, а перечитавши кілька разів.

Цей твір дуже захоплюючий, і тут дійсно той випадок, коли воно не передбачуване. Ми не знаємо, куди далі поведе нас автор, і які події стануться далі. Думки про роман «Епоха слави і надії» різні, але я все-таки буду серед тих, хто вважає цей твір шедевром, а Литвака – генієм. Тому що, як мені здається, ніхто більше не міг би написати такий цікавий і захоплюючий роман ні про кого-небудь, а про саме "нечисте". І притому включити в цей роман таку красиву любовну лінію.

Нічого " такого" я там не побачила, ну в сенсі, це я про те, чого люди боятися, чому вони не хочуть читати цей роман. Ніякого богохульства там немає. Навіть навпаки. Роман «Епоха слави і надії» називають ще "Євангелієм від …" (ну ви зрозуміли кого) або «Сіквелом до Біблії». Але я б не стала так називати його, тому що така назва дійсно може відлякати тих, хто ще не читав. Це роман який залишається і залишиться актуальним у всі часи.

«Епоха слави і надії»... Поза всяких сумнівів, це найзагадковіший, самий неоднозначний роман в історії української літератури 21 століття. Твір, коректно зрозуміти який, під силу далеко не кожному, адже викладену в нім ідею автора більшість читачів сприймають дослівно і буквально, навіть не підозрюючи про закладене в цьому легендарному романі посилання і про його глибину.

Рецензент:

Заступник директора Вінницького медичного фахового коледжу ім. акад. Д.К. Заболотного

Кандидат педагогічних наук

Спеціаліст вищої категорії, викладач-методист

СІРАК ІННА ПЕТРІВНА