Відгук на книгу Євгенія Литвака «Епоха слави і надії»

Історичні романи в межах сучасного літературного процесу, як свідчить, наприклад, довгий список «ВВС» цього року, не втрачають своїх позицій та зазнають певної модифікації відповідно до індивідуального стилю письменника чи інших чинників, що впливають на оригінальність твору.

Однак на теренах сучасного літературного простору виникають, на наш погляд, принципово нові підходи до зображення історичних тем в художній літературі.

Таким є, на наше переконання, веброман Євгенія Литвака «Епоха слави і надії».

Структурно історична частина роману розміщена всередині і має свою власну назву, ідентичну до назви всього роману. Це значно виділяє історичну частину з-поміж інших двох та робить її центральною не лише в буквальному сенсі, але й у смисловому.

Так, історична достовірність у другій частині відходить на другий план (базовим історичним фактом автор подає війну імперії мауреїв  під проводом царя Ашоки проти королівства Калінги). На фоні цієї історичної події відбувається змішування культурних, міфічних, етнографічних аспектів. Наприклад, поряд з детально і достовірно описаними воїнами-індусами зустрічаємо в романі берсерків, які є героями скандинавських міфів. Подібне змішування не викликає у читача спротиву чи сумнівів, бо автор дуже майстерно вдається до містифікації історичного.

Подібні стратегії написання історико-фантастичних творів можна зустріти в сучасному популярному мистецтві (кінематограф, література тощо). Однак стосовно творчості Євгенія Литвака говоримо про історико-фантастичну тематику в межах контенту соціальних мереж Інстаграм, що є досить нетиповим, на наше переконання. Саме цей факт робить твір оригінальним і безпрецедентним.

Крім того, варто наголосити на тому, що саме друга,  історична частина веброману «Епоха слави і надії», є логічно завершеною і може бути повністю відокремленою в інший твір.

Сам твір в цілому виконаний у кращих традиціях історичних пригод і, безперечно, знайде свого поціновувача не лише на просторах інтернету, але й, за умов якісної екранізації роману, може стати в один ряд з такими класичними фільмами в історико-пригодницькому жанрі, як «Індіана Джонс» чи «Код да Вінчі» тощо.

Проте не можна не виділити декілька моментів, які викликають певний сумнів: Євгеній Литвак звертається до дуже складної теми, яка лежить як в історичному, так і в релігійному полі – життя Ісуса Христа до 33 років. Безумовно, за умов відсутності офіційних історичних версій та достовірних фактів можливості письменника збільшуються, і тут на користь стане авторська фантазія. Однак з точки зору релігієзнавства викликає сумнів подана позиція автора щодо взаємозв’язків буддизму, християнства та інших представлених в романі вірувань.

Зазначені вище зауваження не впливають на якість розкриття автором запропонованих тем і лише свідчать про творчі пошуки, які знайшли своє відображення в тексті.

Рецензент: О.В. Колесник

Викладач вищої категорії, викладач циклової комісії правових дисциплін Вінницького фахового коледжу економіки та підприємництва Західноукраїнського національного університету