Два види молока, ковбаса лише "Ростовська", немає дитячих сумішей

— Для поїздки додому починаю збирати гроші за три місяці. При собі завжди має бути не менш як тисяча гривень, — каже 19-річний Олександр, студент Донецького національного університету. Навчається у Вінниці.

Просить не вказувати факультет і прізвище — аби не нарікали викладачі. Родом із міста Єнакієвого на Донеччині.

— Додому везу крупи, твердий сир, сало, ліки. Вигідно брати електроніку — флешки, міксери, мобільні телефони, пароварки, тонометри. Батькові — запчастини до машин і комп'ютери. Маю тут стипендію та підробітки. Роздаю рекламу, ремонтую комп'ютери, працюю репетитором із математики. Іноді батьки кидають на картку рублі. Але міняти невигідно, бо на курсі втрачаю багато, — говорить. — Викладачі теж їздять. У багатьох там рідня. Але між собою про це не говоримо.

У Єнакієвому буває двічі на рік — на літні і зимові канікули.

— Там батьки, двоє братів і бабуся з дідусем. Як дізнався, що універ переїздить, думав — то шутка, — додає. — Кілька місяців думав, залишуся чи переїду. Підштовхнув товариш, який тепер у Львові. Каже: та там нормальні люди, дітей не їдять. Я мріяв подорожувати. З окупованого Донбасу нікуди б не поїхав.

Аби потрапити до Єнакієвого, їду в Київ. Звідти — на Костянтинівку й на блокпост в Артемівськ. Поїздка на окуповану територію обходиться від 500 до тисячі гривень — як за кордон. Ціна залежить від приватників, що забирають до блокпосту. Можна чекати муніципальний автобус. Дешево, але довго. На українських блокпостах перевіряють торби. Аби не трусили, в кишені мають бути 100–200 гривень. Наверх торби кладу брудну білизну. Її не люблять перебирати.

Із Донецька до Вінниці двічі доїжджав за 400 гри­­вень. Повернувся на день раніше, бо наступного мали закрити блокпост. Люди згуртовані, як ніколи. Інформація з фронту доходить миттєво. Раніше батьки не знали, як звати сусідів, а зараз одне одному помагають. Весь будинок об'єднала війна і спільний підвал. Я живу на Ватутіна. В нас не влучив жоден снаряд, лише в кімнаті розбило вікно, — каже Олександр. — Бачив багато молоді, людей із колясками. Магазини працюють. У трамваях поставили ­компостери, бо економлять на кондукторах. Люди їздять по кілька тижнів з одним квитком. Як буде перевірка — попереджають, тоді всі компостують.

У місті обговорюють погоду й високі ціни. На владу не скаржаться, бо можуть забрати до поліції. Працюють два заводи — горлівський "Стирол" і Донецький металургійний. Платять у гривнях. Працівників видно здалека. Купують дорогі ковбаси, червону рибу. Отримують по 8 тисяч гривень. Таких грошей не бачать навіть військові. Але їх перевіряють, аби не мали зв'язків із бойовиками і не продавали їм продукцію, — продовжує. — Можуть прийти додому й перевірити, з ким спілкуєшся вечорами. Телефони — теж.

23-річна Наталія Черник два роки не була в Донецьку. Закінчила Донецький університет у Вінниці, працює в Києві.

— У родителей там квартира. Решила посмотреть, что с ней, можно ли продать, — розповідає. — Готувалася півроку. Понаписувала знайомим, аби подивилися, що з нашим домом. Він — у Київському районі, де постійно стріляли. Ті щодня писали. Зібралася в листопаді. Двічі перекладала речі. Накупила консервів, макаронів, круп. Чемодан важив 40 кіло. Ще ліків, сиропів від кашлю, памперсів, бо на форумах писали: цього бракує. Усе везла на замовлення форумчанам. Дуже нервувалася. Перед поїздкою злягла в лікарню. Весь час уявляла, як приходжу в місто, а там усе зруйновано.

Жінка приїхала в Донецьк 20 січня на тиждень.

— Вразила чистота. Війна, все погано, а сміття вивезене й вулиці заметені. Біля дому працює дитсадок. Сильно піднялися люди, які мали під домом шматок землі. Кажуть, торгують продуктами. Ніби все є, але — однотипне. Два види молока, ковбаса лише "Ростовська", немає памперсів і дитячих сумішей, — розповідає. — Тиждень не могла знайти сантехніка, щоб відремонтував кран на кухні. Усі чоловіки пиячать або воюють.

Думала зустрітися з подружками, але ті не схотіли. Кілька днів гуляла містом. Помітила, що в центрі відкрили магазин дорогої білизни. Комплект — понад 3 тисячі гривень, є покупці. Кафе поменшало. Транспорт ходить утричі рідше. На тролейбус чекають 20–25 хвилин.

Квартира виявилася у задовільному стані. Наталія виставила її на продаж. Оголошення розмістила в соцмережі. Сказала сусідам.

— Раніше їхала з міста і плакала. Тепер раділа, бо тут усе чуже. Ближчими стали Вінниця й Київ, — додає.

71 раз бойовики відкрили вогонь по українських позиціях упродовж 14 лютого. Про це повідомив прес-центр штабу АТО. З мінометів обстріляли села Красногорівку, Піски, Талаківку, Майорськ і Зайцеве. Із гранатометів і стрілецької зброї — Новотроїцьке, Мар'їнку, Авдіївку, Новгородське, Опитне та шахту Бутівка.

6 російських військовослужбовців загинули та 12 поранені на окупованій території Донеччини 11 лютого. Про це повідомив представник Головного управління розвідки Мін­оборони Вадим Скібіцький. Поранених відвезли в Донецьку обласну лікарню.

Двох демобілізованих бійців 92-ї бригади заарештували в Краматорську за підозрою в розстрілі мобільної групи в сірій зоні під Щастям у вересні 2015-го. Це старшина окремої розвідроти Олександр Свідро з позивним "Змій" і розвідник Павло Долженко "Крим". Їх звинувачують в умисному вбивстві з обтяжуючими обставинами. Чоловікам загрожує довічне ув'язнення. Ще трьох бійців 15 лютого викликали на допит. Нагадаємо, 2 вересня на Луганщині розстріляли мобільну групу, яка боролася з контрабандою.

Пропускний пункт "Мар'їнка" 14 лютого відновив свою роботу, повідомили в штабі АТО. Блокпост закрили в суботу 13 лютого після сильних обстрілів бойовиками із гранатометів, кулеметів та стрілецької зброї. 14 лютого вночі стрілянина припинилася.