В Україні рік триває реформа в медичній галузі. Як вже писав про неї «День», розпочалася вона пілотними проектами в Донецькій, Дніпропетровській, Вінницькій областях та Києві. Як відомо, розпочалася реформа із реструктуризації лікувальних закладів. Заступник голови Адміністрації Президента Ірина Акімова порівнює українську медицину з дірявим відром, у яке скільки не лий воду, вона витікатиме, тож без реформ «далі рухатися не можна». Йдеться перш за все про створення первинного (створення системи «сімейних» лікарів), вторинного (спеціалізована медична допомога, яка потребує спеціальних методів діагностики та лікування) та третинного (високотехнологічна медична допомога, яка має надаватися у разі складного захворювання) рівнів медичної допомоги.
Зараз акцент ставиться саме на первинній медико-санітарній допомозі — цих медичних центрів має бути найбільше. Адже, в ідеалі, лікарі загальної практики — сімейні лікарі — мають опікуватися не тільки лікуванням, а — що основне — профілактикою захворювань. Щодо державних витрат, то це, на думку чиновників, скоротить нераціональне використання коштів, коли закладені в бюджет гроші використовуються на ліжко-місця (за цим показником Україна випереджає країни Європи у 1,5 разу; за кількістю лікарень — у два рази).
«МИ РОБИМО СВОЮ РОБОТУ, БО ХОЧЕМО ЖИТИ»
Якщо реформу проводити якісно, то вона може дати добрі результати. Мета ставиться правильно — профілактика захворювань задля зниження смертності. За даними Мін’юсту, кількість смертей в Україні перевищує кількість народжень аж на 32%. За словами міністра юстиції Олександра Лавриновича, протягом першого півріччя 2011 року органи реєстрації актів цивільного стану склали майже 194 тисяч актових записів про народження і понад 280 тисяч актових записів про смерть. Тож якщо справді знайти хорошого лікаря — професіонала, з хорошою теоретичною та практичною базою, якому довіряєш, який самовіддано працює, то цієї мети можна досягти. За українськими нормами, на одного лікаря має припадати 1—1,5 тисячі пацієнтів. За словами колишнього міністра охорони здоров’я Миколи Поліщука, «потрібно робити групову сімейну практику», тобто, щоб кожну людину (й родину) обслуговували б терапевт (лікар загальної практики), педіатр, гінеколог та стоматолог. У пілотних проектах так і практикується.
Схема роботи така: до сімейного лікаря звертається пацієнт зі своїми скаргами, а лікар його оглядає, при потребі проводить діагностику —кардіографію, флюорографію, рентген-діагностику, — яка входить у пакет послуг, гарантованих державою (безкоштовні), як і лабораторні дослідження. Ставиться діагноз, і людина лікується. Ліки — за рахунок пацієнта, як і додаткові послуги: наприклад, масаж, голкотерапія тощо. Прикладом якісно проведеної частини реформи ділиться начальник Управління охорони здоров’я Кам’янця-Подільського Юрій Пливанюк, де з ініціативи місцевої влади реформування проводиться з початку 2000-х.
— Методично пакет послуг, які надають лікарі загальної практики, має визначатися Міністерством охорони здоров’я: щоб він був універсальним і працював рівномірно на всю територію, адже ситуація із захворюваністю та смертністю в державі практично однакова. Ми переконалися, що первинна допомога в жодному разі не ляже додатковим тягарем на бюджет сім’ї. Ця допомога доступна, перекривається бюджетом, тому що відбувається механізм перерозподілу ресурсів: кошти виділяються не на пацієнта (як робиться нині в Україні), а на конкретного лікаря, в якого півтори-дві тисячі пацієнтів. При цьому один лікар по потребі зможе мати одну-дві медсестри, й вони будуть добре працювати також й удома. Навіть ходитимуть за пацієнтом, наполягатимуть зробити додаткове обстеження (скринінгове), щоб не пропустити й не затягнути з процесом тієї чи іншої хвороби. Коли ми прив’язуємо конкретний фінансовий ресурс під конкретного лікаря (це називається фондоутриманням), під конкретних хворих, то вивільняються додаткові кошти, які лікар може вкладати в експрес-діагностику (наприклад, дозволити собі апарат УЗД чи іншу техніку). Ми використовуємо «триголового» сімейного лікаря: групова практика — педіатр, акушер-гінеколог, терапевт. Вони в нас отримують у місяць від трьох тисяч гривень. Ми доходимо до етапу, коли будуть договірні відносини між лікарем і пацієнтом, а не між закладом і пацієнтом, — пояснює Юрій Пливанюк.
Як показує досвід Кам’янця-Подільська, а також Комсомольська, ще один плюс в тому, що сімейний лікар допомагає порадами — де краще зробити те обстеження, яке не може дозволити його амбулаторія (складає договори з певними медичними центрами чи фірмами на обслуговування). Отже, пацієнт не губиться в пошуках відповіді, до кого звернутися на питання, які виникають у нього. Ще один позитив, на якому наголошує пан Пливанюк, — що сімейні амбулаторії розташовані в тому місці, де проживає людина. Також, за словами представника Управління охорони здоров’я Комсомольська Юрія Ковпака (тут медична реформа здійснюється ще з 1997 року), завдяки впровадженню системи первинної допомоги в місті скоротилася кількість ліжкомісць — із 730 до 245. До того ж до лікарів немає черг, вони досягли зменшення викликів «швидкої». За його словами, при потребі лікар консультує лікаря, а не ганяє пацієнта по кабінетах.
— Секрет економічної доцільності такої практики — щоб менше пацієнтів зверталися до вторинної ланки медичної допомоги, менше викликали «швидких»: пацієнт відчув, що таке лікар біля його дому, — не треба сідати в транспорт, їхати, витрачати час. Я розумію, як важко пацієнтам, коли немає в нього «адвоката», й він сам ходить за лікарями — їздить, розпитує знайомих, йому деколи показують не той шлях. І всюди вимагають грошей. Повірте, наші люди вже не захочуть назад, в поліклініку, де їх пустять по колу й заберуть гроші. Ми робимо свою роботу, бо хочемо жити, — сказав Юрій Пливанюк.
«ПЕРШИЙ РІВЕНЬ МАЄ ОТРИМУВАТИ БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ»
В Адміністрації Президента заявляють, що наступного року в Україні закладається система, за якою розподіл коштів між першим і другим рівнями змінюється на користь сімейного лікаря. Все це буде виписано в бюджеті.
— 2011 рік був дуже напруженим: почалася робота в пілотних регіонах, почалося з сумнівів... Але зроблені кроки показали, що за короткий проміжок часу можна досягнути результату. Із першим завданням — розмежування первинної та вторинної медичної допомоги — в пілотних регіонах ми справилися: в Дніпропетровській області створено 53 центри первинної медико-санітарної допомоги, в Донецькій — 71, у Вінницькій — 27, у Києві — 38, — сказала Ірина Акімова. — В Україні немає достатньої кількості лікарів, які б займалися не просто лікуванням, а профілактикою. Лікарів не вистачає, до того ж було багато нарікань на реформування, бо люди бояться, що будуть закривати лікарні. Питання не в їхньому закритті, бо наша Конституція забороняє закривати лікарні. Питання — в їхньому перепрофілюванні: кожний має виконувати свою частину роботи, але дуже добре. Тому без зміни мережі лікувальних закладів далі рухатися не можна. Аж до того, що на наступний рік бюджетні системи лікувальних закладів будуть отримувати кошти відповідно до свого юридичного статусу. Якщо ми хочемо зробити акцент на профілактиці — щоб потенційного пацієнта не просто лікували, а запобігали захворюванню, — то перший рівень має отримувати більше грошей.
2012 року на пілотні регіони планується виділити (цифра може змінитися) близько 300 мільйонів гривень. За словами чиновників, значна сума має піти на первинний рівень: йдеться про дообладнання медичних центрів, до оснащення їх медпрепаратами (перш за все — в сільській місцевості).
— Якщо взяти національні проекти, то планується виділити близько 580 мільйонів гривень — на продовження робіт в наступних регіонах. Гроші невеликі, але, враховуючи напруження в бюджеті, гадаю, це може бути серйозною підтримкою. І, що найважливіше, вони будуть використані за призначенням. При цьому бюджетні кошти будуть іти разом із грошима місцевих. Нині вже ведеться дискусія — які стимули може запропонувати місцева влада й у пілотних, і в інших регіонах для лікарів загальної практики. Можна починати з малого, наприклад, оплати мобільного телефону сімейного лікаря чи надання безкоштовного проїзду в міському транспорті, а закінчувати виділенням квартир, — продовжила заступник голови Адміністрації Президента.
Економія коштів та їхнє цільове використання — це основне, чого має навчитися, за словами чиновників, нова система медичної допомоги.
— І мільярди гривень, які витрачало МОЗ на закупки, й ті копійки, які виділяються на медицину загалом, використовуються нераціонально й неефективно. І це при тому, що в нас один мільйон хворих на цукровий діабет, стільки ж — онкохворих; 14 мільйонів стоять на обліку з патологіями серцево-судинної системи, а рівень дитячої смертності в 2,5 разу перевищує рівень у європейських країнах... Наприклад, у нас є дуже дороге обладнання, закуплене у 2004—2005 роках, яке простоює, бо немає можливості, щоб воно працювало. Для цього потрібно будувати медичні центри, вкладати гроші, й ми плануємо 2012 року виділити на це 342 мільйони гривень, — сказала голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва.
Також вона зауважила, що в бюджеті на 2012 рік заплановано підвищення зарплати лікарям майже на 860 гривень (йдеться про сімейних лікарів та фельдшерів вищої категорії). Крім того, за словами чиновників, Академія медичних наук та МОЗ нині розробляють «формулу стимулювання роботи лікарів», за якою лікар повинен отримувати суттєві доплати, якщо результати його роботи будуть хорошими.
РЕФОРМУВАТИ МЕДИЦИНУ ПОТРІБНО НЕ ТІЛЬКИ В ПІЛОТНИХ ПРОЕКТАХ
Питання якості роботи лікаря та довіра до нього — найважливіша й найскладніша, мабуть, із усіх проблем. Тому що, згідно з соціологічними опитуваннями, 80% українців не задоволені нашим медичним обслуговування, а 40%, коли захворюють, взагалі не звертаються до лікаря.
— Система підготовки якісних медичних працівників — одне з найважливіших питань, над яким ми працюємо й цього року, й працювали торік, і будемо працювати надалі. До 2019 року ми, згідно із законодавством, повинні поступово перейти до обслуговування всього нашого населення на основі практики первинної допомоги лікарів загальної практики, — розповіла заступник міністра охорони здоров’я України Раїса Мойсеєнко. — Але ми не будемо перевішувати таблички, щоб усі стали лікарями загальної практики. Потрібно пройти підготовку — або первинну, або перепідготовку тих лікарів, які захочуть цим займатися. Всіх не будуть перевчати. Бо залишаться й терапевти, й педіатри. Суть педіатра й терапевта в тому, що вони «піднімуться» з рівня дільничного й консультуватимуть на другому рівні надання допомоги. Це буде на завершення системи реформування. А на етапі реорганізації й лікар-терапевт, і лікар-педіатр будуть, відповідно до наших нормативів, надавати медичну допомогу тільки в центрах первинної допомоги.
На жаль, нині в українців спостерігається тенденція мати «сімейну аптеку», а не сімейного лікаря. Люди, якщо в них щось заболить, звертаються в аптеку: на одну аптеку — дві тисячі людей, на амбулаторію — десять тисяч, підрахував президент Всеукраїнського лікарського товариства, голова громадської ради при МОЗ Олег Мусій. При цьому громадяни часто купують препарати, які зовсім не потрібні.
— Ми проголошуємо сімейну медицину, але, на жаль, не робимо її. При цьому реформувати потрібно не в пілотних регіонах, а по всій Україні. Я переконаний, що ключова позиція в медичному реформуванні — це сімейний лікар. Якщо система добре працює, то в державі знижується смертність. Як показує досвід США, збільшення кількості сімейних лікарів — один лікар на одну тисячу людей — на 6% знизило смертність населення. Зокрема, у Флориді збільшення кількості лікарів загальної практики на 30% спричинилося до зменшення раку шийки матки на 20%, — зауважує екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук.
— За останні 30 років у країнах Європи якість медичного обслуговування та тривалість життя значно покращилися. За даними ВООЗ, — завдяки розвитку первинної ланки медицини. Але разом із тим виникає багато питань, особливо в таких країнах, як Україна, де медицина не реформована. Наприклад, питання якості лікарів. У нас — третина — перенавчені із загальної практики. Є питання й до медичної освіти: існує підготовка лікарів первинної ланки, але рівень підготовки та кількість випускників недостатні для забезпечення державних потреб, — сказав заступник Представника ВООЗ в Україні Ігор Поканевич.
Голова громадської ради при МОЗ зазначає: нині в Україні є вісім тисяч сімейних лікарів, половина з яких — пенсійного віку. Тобто це перенавчені фахівці, рівень підготовки яких викликає багато запитань. За його словами, за нинішніх умов випуску сімейних лікарів медуніверситетами, Україна буде ними забезпечена аж через 125 років. Хоча в МОЗ заявляють, що до 2019 року Україна перейде на обслуговування, яке відповідає загальній практиці сімейної медицини.