5 січня цього року на Донеччині зіткнулись декілька машин Національної гвардії. У потрійному зіткненні всього загинуло 13 бійців Національної гвардії. 21 людина була травмована, багато з них досі на лікуванні.
Однією з машин керував військовослужбовець в/ч 3008 з Вінниці Олег Говорун. Земляки та друзі Олега впевнені: його роблять винуватцем ДТП...
41-річний старшина Олег Говорун з честю пройшов пекло доріг Бахмутки, Луганського, 32 блокпосту, під обстрілами з мінометів, «Градів» та гармат розвозив боєприпаси, продукти харчування на блокпости нашим хлопцям. Намотав на свому службовому новому КрАЗі загалом десять тисяч кілометрів фронтовими дорогами. Але біда чекала не на війні...
– 5 січня я з двома нашими офіцерами теж розвозив боєприпаси на наші блокпости. Закинули вантаж лише на один блокпост, далі мали вирушати до Попасної. Але був вечір, темна дорога, нема освітлення, тож нам наказали їхати на базу до міста Слов'янська. Їхати півгодини. Швидкість десь 60, кілометрів, а то й менше. До Слов'янська дорога йшла на підйом. Бачу — назустріч цілий ряд фар, йде колона автомобілів. Жодного супроводу Державтоінспекції або ВАІ там не було. Ми йдемо на підйом, я ще зменшив швидкість та здав ще правіше — майже до самого узбіччя. Колона порівнялась із нами. Командир почув різкий хлопок, — розповів Олег Говорун. — Як виявилось, першим у колоні транспорту йшов вантажний автомобіль «Мерседес», із «лапами» на кузові. Коли ми проїжджали поруч із ним, то ледь не чіплялись кузовами, а він проштрикнув цими лапами наше ліве колесо. Тож мій КрАЗ втратив керування... Я відчув лобовий удар. Був ще удар, перед нами майнув борт кузова КамАЗа, який після зіткнення злетів на узбіччя. Мені розтрощило ногу, затиснуло її уламками кабіни, розбило обличчя. Офіцерам теж дісталось. До останнього я тримав машину, аби боєприпаси у кузові не здетонували. На щастя, вибуху не сталось. Коли мене врешті визволили з-під уламків, я побачив потрощений автобус. Кров, понівечені тіла загиблих та травмованих хлопців-добровольців, з яких було багато колишніх активістів Майдану... Згодом я дізнався, що серед загиблих був літинчанин.
Олега доправили до лікарні Артемівська та згодом Харківського військового госпіталю разом із травмованими бійцями батальйону імені Кульчицького...
– Спершу деякі хлопці хотіли розібратись зі мною! Але, на щастя, їхні ж побратими відмовили їх та розповіли, у чому суть. Бійці пояснили мені, що вони останнім часом дислокувались у Слов'янську, але їм 5 січня чомусь надійшла команда їхати до Артемівська на нове місце дислокації! Їхали автобусами без жодного супроводу, а автобуси погано тримали дорогу. У їхній колоні чомусь йшла разом військова й цивільна техніка... Хоча у темний час доби у зоні АТО рух військових колон суворо заборонений... Кажуть, що автобуси рухались тоді зі швидкістю як мінімум 80 кілометрів на годину. А спідометр автобуса, який врізався у мене, зупинився на позначці 100, — розмірковує Олег Говорун. — Добре, що прості військовослужбовці з бату Кульчицького зрозуміли це, всіляко морально підтримували, навіть завжди охоче ділились зі мною допомогою від волонтерів, одягом. Чесно кажучи, я не очікував від них підтримки.
Більш ніж півроку старшина Говорун провів на лікарняному ліжку. Але ще не загоїлись тілесні та душевні рани вінничанина, як за нього сповна взялась військова прокуратура.
– Коли я ще проходив військово-лікарську комісію та мав йти на МСЕК, навіть нога не зажила остаточно, мені зателефонували з військової прокуратури і наказали швидко прибути до Краматорська на слідчі дії. Там відразу «обрадували» підозрою у вчиненні злочину, а ще тим, що спершу оберуть міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, — зітхає Олег Говорун. — Заставу призначили 60 тисяч гривень, як якомусь злочинцю. На щастя, ми знайшли ці кошти. І ось увесь час я перебуваю під цим «дамокловим мечем», не маю права нікуди виїхати зі Слов'янська, хоча ще остаточно не видужав. Слідчі поки ставляться до мене нормально, але, я розумію, це до пори до часу... Я розумію свою провину, що загинули наші бойові побратими з Нацгвардії, але я дуже хочу, аби знайшли усіх винних у ДТП. Особливо тих, хто тоді відправив колону із порушенням вимог правил дорожнього руху. До речі, наскільки мені відомо, водій «Мерседеса», який першим пошкодив мою вантажівку, нині вдало переховується від слідчих у лікарні. Але бачу, що посадовцям задля показника зробити винним простого мобілізованого бійця з села набагато простіше, аніж глибоко розібратись в усіх причинах та винуватцях ДТП «від» і «до»!
– Нам усім відомо, що у цій справі нині змінилось декілька слідчих. Тому адвокат нашого однополчанина просто не має змоги ознайомитись із матеріалами кримінального провадження, — обурені бойові побратими Олега Говоруна. — Олег така людина, що мухи не скривдить! Його дружина працює у дитячому садочку, вони виховують двох синів — студентів коледжу. На війні він показав себе відміннім бійцем та водієм. А з нього зробили майже злочинця! То де тут справедливість?
– Олег Говорун справжній чоловік, батько, господар, має золоті руки! Як він захоплювався технікою та автомобілями. Він був депутатом сільської ради, тож завжди горою за людей, які б проблеми не виникали, за все охоче брався, — каже голова сільської ради «козацького» села Четвертинівки Тростянецького району та товариш Олега Олександр Макух. — Коли йому рік тому прийшла повістка, Олег відразу пішов на захист країни... І яка йому за це нині подяка?
У прес-службі Національної гвардії України від жодних коментарів відмовились, мотивуючи тим, що триває слідство. Так само не коментують ситуацію й у Головній військовій прокуратурі ГПУ, яка й розслідує цю ДТП...
У свою чергу, рідні, близькі, земляки та бойові побратими Олега готові гуртом відстоювати його.