Ці слова Олександр Созанський говорив ще у 2020 році, навіть не усвідомлюючи наскільки пророчими вони виявляться.
«Місце в строю мого брата тепер моє»: військова диригентка з Вінниці пішла в десант після загибелі брата
11:55, 9 березня 2023 р.
Суспільство Воїн живе доти, доки його пам’ятають. Це трагедія втратити чоловіка, сина… Але воля не буває безоплатною. Це — ціна нашої свободи та незалежності…
Капітан, командир роти 1-го батальйону роти вогневої підтримки на позивний «Рагнар» загинув 17 лютого 2023-го поблизу Бахмута. Відважний воїн, грамотний командир, а для Уляни — рідний брат.
Уляну Созанську всі знають як першу українську жінку, що стала диригентом військового оркестру Повітряних Сил. Ще за місяць до загибелі брата Уляна вирішила змінити спеціальність, а відтак і вид Збройних Сил, й зайняти місце у строю ДШВ. Аби бути ближче до брата, у його бригаді, а це означало — безпосередньо на лінії бойового зіткнення.
Уляна розповідає, що кадрових військовослужбовців в родині ніколи не було. Вона вчилась у музичному училищі й подумати не могла, що триматиме в руках зброю. Та й у брата були інші плани на життя. А потім 2014-й, Майдан, війна. Олександр пішов добровольцем спочатку у батальйон «Золоті Ворота», потім у «Правий Сектор», Уляна вступила до Національної академії сухопутних військ.
Уляна розповідає, що брат серйозно готувався до війни. Починаючи з 2018-го служив у десанті. Мав безліч конспектів, літератури, вивчав тактику бою, купував спорядження.
«Рагнар» загинув поблизу Бахмута 17 лютого…
"Страшний день. Загинув за кермом своєї улюбленої автівки, яку просто обожнював і, на жаль, часто забував, що вона без броні… Приліт, міна, удар прийшовся на його сторону, не було жодних шансів, миттєва смерть. Вони були вдвох разом із командиром батальйону. Брат фактично прикрив його собою під час обстрілу, комбат не постраждав. При собі у нього були документи, телефони, тому за годину ми вже все знали, а наступного дня його тіло було вдома. Сашка ховали у відкритій труні, проте ми досі не віримо, ніхто не вірить. Здається, що він у відрядженні, а закінчиться війна — повернеться. Дуже сумно, але, вірю, що це не даремно…. Наступного дня я підписала артилерійський снаряд до «Граду» — «За брата!» Вдома зберігаються усі його речі — закривавлений броник, каска, одяг… Плануємо відкрити невеличкий музей, присвячений Олександру та іншим воїнам громади. Маємо розповідати людям про воїнів. Сашко хотів не воювати, а сім’ю і діток. На Великдень вони із нареченою планували одружитись. Але він надзвичайно сильно прагнув Перемоги, тому й віддав за неї усе, що міг",- розповідає Уляна Созанська.
Уляна ділиться, що колись обов’язково разом із родиною поїде на місце загибелі брата і встановить там пам’ятний знак. Та додає, що «уся Донеччина і багато інших регіонів, на жаль, будуть всіяні такими знаками…»
Уляна переконує — «Місце в строю мого брата тепер моє»… Каже, що обожнює свою спеціальність, любить колектив. Та нині готова переформатувати свої творчі знання в навички у дещо іншій сфері.
Уляна переконана, що тут, у тилу, є час і можливість здобувати необхідні знання та навички, чим я і зайнялась.. Тому пройшла курси домедичної допомоги, навчилась стріляти із ПЗРК і навіть маю стрибок з парашутом.
Уляна зізнається, хоч загибель брата добряче підкосила її родину, та війна триває…
"Як-то кажуть, нам своє робити. Я займу місце у строю ДШВ, батьки й надалі активно допомагатимуть військовослужбовцям. Ми будемо боротися до перемоги, цей процес — незворотний. Обов’язково її дочекаємось. Лиш ціна свободи, на жаль, надзвичайно страшна… Зараз збираємо кошти на те, аби придбати потужний ударний дрон, вартістю близько пів мільйона гривень. Назвемо його позивним «Рагнар» і він працюватиме на перемогу. Здається, Олександр би хотів, аби ми зробили саме так, а не просто лили сльози…",- розповідає Уляна Созанська.
Джерело: https://armyinform.com.ua/