Олексій Дяченко уже більше тижня перебуває на лікуванні у одній з вінницьких лікарень. Військовий отримав осколкові поранення, пересувається на милицях, проте погляд бадьорий, дух бойовий. Боєць народився та проживає в Ізмаїлі, Одеської області. До війни працював на будівництві. Мріяв служити в армії, оббивав пороги військкоматів, але через певні вади здоров’я йому відмовляли.
Журналіст поспілкувалась з військовослужбовцем, який попри поранення, сповнений оптимізму.
«Я не проходив службу в армії через стан здоров’я. В мене вроджений дефект, викривлена грудна клітка. Я проходив кілька медичних комісій. Був направлений у 2004 році до одеського військкомату, там мене відпустили і забули. Єдине, що лікарям не подобалось це недобір ваги. Коли почалась повномасштабна війна я пішов добровольцем. Простояв цілий день у черзі. Я не міг осторонь спостерігати за тим, що відбувається. Розумів, що цей мій обов’язок захищати свою землю. Коли ж мені зателефонували і уже сказали збирай речі, я зізнався дружині, що йду на війну. Їй спершу було важко змиритися та прийняти моє рішення. В нашому місті було кілька ракетних обстрілів-я наполіг щоб вона із донькою виїхали за кордон», - розповідає військовий.
Олексій пройшов військові навчання на Львівщині. Каже, приїхав за кілька днів після ракетного обстрілу Яворівського полігону.
«Розбиті казарми, безліч поранених – це було важко із звичайного мирного життя відразу побачити таку картину війни. Нас заселили у наметове містечко. Після закінчення навчання я потрапив в інший вид війська – морська піхота і пройшов додаткове навчання. Доводилося виконувати безліч фізичних важких вправ: стрибати, пірнати, плавати. А це після 40 років не всім легко дається. Потім я потрапив у морську піхоту, десантно –штурмової роти. Ми вибивали військові позиції і піхота після нас їх утримувала. Не раз звісно потрапляли під обстріли, але Бог милував!», - говорить боєць із позивним «Дизель».
Про будні на війні
«Готували їжу ми самотужки. Нам привозили продукти, допомагали волонтери. Готували на вогнищі. Часто переїжджали, змінювали позиції. Тому буржуйками не користувались. В нас є свої туристичні казанки, сковорідки. Ходили в ліс за грибами. В нашому взводі є моряки кухарі. Вони дуже смачно готують. Ми всі здружились – це вже як невеличка сім’я. В нас є молоді бійці – одному 20 років іншому– 21. Хлопці веселі, сміливі. Вони нас завжди веселили і страх зникав», - розповідає Олексій.
Ночівля у бійців завжди сповнена неприємностей та небезпек. Олексій розповідає, що влітку часто ночували під відкритим небом.
«Якщо ми були неподалік населеного пункту – тоді ночували в підвалі. Якщо ні – в бліндажах, або під деревом у спальнику. Найважче, коли ночуєш під відкритим небом, а вночі йде дощ. Сон перебитий, спальник мокрий. Але тримались, бо розуміли, хто як не ми. В усіх в моїй роті бойовий дух. І хлопці готові хоч з рогатки стріляти аби назавжди звільнити країну від окупантів», - зазначає військовий.
Десять днів тому Олексій отримав осколкові поранення. Бойовий медик надав першу допомогу. Захисник був у лікарні в Дніпрі, звідти медики направили до Вінниці.
«Лікарі поглянули, що осколки достатньо глибоко там де нервові зв’язки. Тому мене направили у Вінницю, на подальше лікування. В нас в палаті всі військові. Приємно, що волонтери приходили приносили солодощі, інші допомогли надіслали комплект спеціальної білизни для поранених.
Рани поволі уже затягуються. Хочу швидше повернутися у стрій, я повинен повернутися і захищати країну.
В цій війні головне не панікувати. І усім цивільним я раджу дотримуватись правил безпеки під час повітряної тривоги. І якщо лікарні будуть переповнені цивільними, які не послухались порад, то складніше лікарям буде надати допомогу пораненим воїнам. Також важливо, не втрачати віри. Я впевнений ми переможемо!», - резюмує Олексій.
Джерело: https://www.vinnitsa.info/