Відверто про натхнення, мистецтво та прем'єру вистави "Між хмарами: траєкторія кохання" у Вінниці з Анною Вараницею

«Між хмарами: траєкторія кохання» - це одразу три сюжетних лінії, які переплітаються між собою. Це історії звичайних людей із звичайними мріями! Але кожен з них особливий! А ще я вірю, що глядачі будуть в цих персонажах та історіях знаходити і бачити себе! Сценарій про мрії, від яких виростають крила за спиною, про силу підтримки, про поняття «особистості» і «неповторне звучання», яке є в кожного, про другі шанси, про вершини, яких ми досягаємо... І, звісно, про любов! Та, насправді, краще один раз побачити це все вживу. Впевнена, що ті люди, які відвідають нашу виставу, отримають багато вражень, думок, з якими вони підуть із зали і приємний післясмак!

Вважаю, що кожна людина може творити! Просто хтось творчо пише, хтось танцює, хтось розробляє сайти, хтось готує, а ще хтось робить зачіски! Незважаючи на свою професію, головне - вчитися і не боятися помилятися, помічати дрібниці і мріяти про глобальне, бачити прекрасне в буденному, не боятися експериментувати і втілювати свої ідеї в життя, виражати свій внутрішній світ! І тоді ніхто нічого не втратить, а буде отримувати!

Тут головне - викинути з голови якісь штампи про розуміння мистецтва! А просто, наприклад, прийти на нашу виставу, розслабитися, посміхнутися і отримувати задоволення від дійства! Бо знайти для себе щось цікаве, мудре, добре можна хоч щодня в різних дрібницях! Головне - це наше бажання!

Моє натхнення живе в відчутті моєї особистої гармонії і в розумінні себе. Якщо з’являються апатія і сум, то треба відслідкувати, чому. Наприклад, більшість негараздів розсіюються в нашій голові, якщо нормально виспатися, трішки відпочити, тобто відновити свій ресурс! Або ж вдосталь натанцюватися, або постояти в планці! Повірте, коли вже котру хвилину підряд стоїте в планці, то вам і сумувати вже не хочеться! (І хоча б невеличка фізична активність вже додає нам настрою). Також особисто мені відновити свою гармонію допомагає природа, улюблена музика або розмова з близькою людиною. Бо, насправді, світ тримається на зовсім простих речах! Та якщо ми зараз почнемо говорити про те, де взяти натхнення для роботи, то тут я завжди кажу, що муза - леді допитлива, побачить, що щось цікаве діється і сама прийде! Тобто натхнення має знайти вже вас за роботою! І якщо це, дійсно, ваше, то вогонь всередині розгориться, і сили, і ресурс знайдуться. А так, то повертаємось до початку цього питання, то і той самий сум, і втома - це абсолютно нормально! Треба тільки, щоб ви самі для себе зрозуміли, що вам повертає енергію і заряджає, а потім продовжувати далі.

Ідея кожного сценарію - це певний імпульс, ідея просто з`являється і все. А от вже сам сценарій - то певний алгоритм! Бо після того, як прийшла ідея, я одразу ставлю дату прем’єри і домовляюся за зал (бо відступити вже нема куди), потім формую акторський склад. І після того, як знаю, хто в мене грає, починаю по пазликах збирати думки, писати монологи та діалоги... Всі чорновики, все написане не завжди входить в сценарій. Лишаю лиш те, що "пробиває" мене на певні емоції. Всі ті моменти, де я посміхалася, плакала, де були мурахи, коли над чимось також задумалася, поки писала, - вони обов’язково будуть. Всі сцени я вибудовую за певним алгоритмом і знаю, що за чим має бути. Тобто тут і почуття, і логіка змішані. Це мій творчий баланс.

Прямо безпосередньої участі ніхто з акторів не бере, інакше це вже буде 8 окремих сценарії, а не 1. Та я завжди прислухаюся до кожного. Буває, якась репліка зовсім не йде, або, навпаки, захотілося щось трішки інше додати, то ми це зробимо. Буває, мені кажуть: «Анют, для мене дуже важливо сказати ось такі слова...» Я послухаю і також спробую вписати. Тобто сценарій живий, він може трохи змінюватися. І, звісно, думаю не тільки про те, що я хочу сказати своїм сценарієм, але й про людей, які його проживуть і покажуть, додаю якісь моменти, які притаманні кожному з акторів, щось таке саме їхнє, і тоді все виглядає максимально природньо. Але й перевтілюватися їм треба також, щоразу відкривати в собі щось нове!

Ідей в мене багато. Якщо це щось невеличке, то навіщо відкладати? Якшо це можна зробити найближчим часом і отримати задоволення від процесу? Або хоча б спробувати!) А є масштабні ідеї, тут важливо розуміти, знову ж таки, себе. Щоб втілити задумане і не заганяти себе! Також корисно розбивати реалізацію на сходинки. Коли ти бачиш перед собою всі списки, всі ці маленькі кроки, то вже і не здається задумане таким страшним! І, звісно, великі проекти треба робити з командою однодумців, з людьми, які тебе підтримають, з якими тобі цікаво і комфортно! Людські стосунки - то дуже важливо! А як відчути? Знову скажу про імпульс! Якщо тебе щось запалює, додає тобі сил - це твоє. А людина, яка палає сама, легко зможе запалити інших. Інакше - ніяк.

Книги Бернарда Вербера, Джона Фаулза, оповідання О.Генрі, також люблю поезію, але тут виокремити не можу. Фільми: «Август Раш», «Спілка мертвих поетів», «Мемуари гейші», «Сніданок у Тіффані» та інші. Також, якщо відкласти серйозні драми, то можу дивитися по колу серіал «Друзі» (неочікувано, так? Взагалі в американських серіалах кінця 90-хх дуже добрий гарний гумор!) Серед живопису - це імпресіонізм. Хотіла б ще розповісти проза музику, та тут, напевно, треба окреме інтерв`ю на цю тему. Музика - це взагалі моє особисте натхення!

Ох! Тут кимось одним я не обмежусь! Всі абсолютно різні та неймовірно талановиті! Джордж Лукас, Тім Бьортон, Джим Джармуш, Джеймс Камерон, Рідлі Скотт ...

Звісно, мені б хотілося розширювати свої горизонти! Вірю, що так і буде!

Місця сили - це там, де розмови по душам і смачно годують! а ще всі місця, де в нас проходять репетиції!

Взагалі обожнюю квіти! Та одні з улюблених - це троянди, тюльпани, піони.