Володимир Полупанов, що загинув під Дебальцево, вишкіл пройшов у «Французькому легіоні»

Минулої зими, коли події на Майдані дійшли до точки кипіння, Володя Полупанов сказав своєму другові і тезкові Володимиру Петрівському: «Буде війна…» На жаль, його слова справдилися, а сам він загинув на Донбасі під Дебальцево.

У Липовці з усіма військовими почестями поховали розвідника 39-річного Володимира Полупанова, ще донедавна у нього було інше прізвище, але про це трохи згодом.  Після того, як труну з тілом  винесли з будинку на вулицю, присутні вклякли на коліна. Пізніше так само навколішки його проводжали  в останню путь у центрі міста. Данину шани герою віддавали у такий спосіб навіть ті, хто не знав відважного бійця. Він служив розвідником, загинув у боях під Дебальцево.

- Не знаю, як він відчував, що буде війна, це для мене загадка, - розповідає друг і тезка Володимир Петрівський. – На жаль, сталося саме так, як він передбачав.  Після строкової він  був миротворцем в Іраку. Служив у «Французькому легіоні». Сам Володя про це ніколи не розповідав. Про це я дізнався тільки тепер від його брата.

Полупанов знав, що з його досвідом участі у «гарячих» точках, йому не уникнути АТО. Навіть готувався до цього. Одного разу прийшов додому підстриженим під «нуль». На запитання дружини відповів, що не хоче, аби його у війську стригли тупою машинкою. Його призвали 31 липня, а наступного дня дружина Олена народила другого сина. Дитину не хрестили доти, доки не дочекалися повернення батька. У грудні минулого року Володимир приїздив на ротацію. Тоді й охрестили Родіона, так назвали хлопчика. Старшому Станіславу  у березні виповниться п’ять рочків.

Володя з багатодітної родини, їх у батьків було шестеро – троє дівчат і стільки ж хлопців. Володя теж хотів мати велику сім’ю. Збудував будинок. Заробляти грошей їздив за кордон. Після участі у миротворчих операціях, повернувся додому, створив сім’ю. Разом з дружиною їздили у Чехію. Спочатку виникли проблеми з оформленням документів. Один з родичів Роман Танасієнко каже, що у Володі було прізвище Хаджібаєв. Його батька звали Ібрагім. Саме це прізвище викликало певну підозру при виїзді за кордон. Коли Володя зрозумів це, розповів братам і вони вирішили всі троє змінити прізвище на мамине – Полупанови. Сестрам робити цього не довелося, вони вийшли заміж і взяли прізвища чоловіків. У них вони українці.

Ділянку під будинок Полупанову наділили далеко на околиці міста. Зате поруч річка Соб. Там він і збудував свою оселю. Сім’я  жила з того, що господар заробляв фізичною працею. Він за фахом механізатор, після школи навчався у профтехучилищі. Придбав тракторець, обробляв людям городи, брав в оренду ділянки, які заростали бур’янами. Тримав худобу на відгодівлю. Весь час був у роботі. У міськраді розповіли, як він просив дозволу взяти в оренду старий садок в одному з сіл. Садок зараз без догляду.  Казав, викорчує старі дерева, посадить молоді. Не вдалося.

- Перед тим, як зайти у кабінет, він завжди стукав у двері, запитував дозволу, - розповідає працівниця Липовецької міськради. – Спілкувався ввічливо, поводився тактовно. З такою людиною приємно було говорити. Отака вся у них родина. Дуже працьовиті.

- Коли Володя прощався перед дорогою, казав, що має навесні повернутися ще раз, бо треба буде землю засіяти, - розповідає його тезко Петрівський. – У нього це було в думках постійно. Говорив, що на таке відпустять.

Як з’ясувалося, такими словами він заспокоював найближчих і найрідніших. Одному із знайомих сказав зовсім інше: «Ти навіть не уявляєш, яке там пекло! Не знаю, чи зможу вижити в ньому». Сумно, але й це припущення стало гіркою реальністю.